top of page

Катерина Зінов’єва — про реабілітацію військових в ОКЦНН

Оновлено: 13 трав. 2023 р.



Шанс на повернення до повноцінного життя чи бодай часткове відновлення функцій організму Захисників та Захисниць — щоденна робота команди фізичної реабілітаційної медицини Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології в Ужгороді. Очолює команду лікарка ФРМ Катерина Зінов’єва.


ШЛЯХ ДО ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІСЛЯ БОЙОВИХ ТРАВМ


«Мій батько займався відновленням дітей і дорослих, він завжди мав індивідуальний підхід та підбирав навантаження кожному пацієнту. Коли я закінчувала медичний факультет, він хотів, щоб я пішла в травматологію чи дитячу неврологію. Але я пішла в психіатрію і психотерапію. Я активно це вивчала, мені подобалося, їздила за кордон на практику, а тоді працювала у Берегові лікарем-психіатром. Після декрету обставини склалися так, що вирішила піти в реабілітацію разом із батьком. Однак він сказав, що без освіти цього не буде», — розповідає лікарка.


Так вона отримала другу вищу — фізичного терапевта у Львівському державному університеті фізичної культури. Після навчання мала пройти восьмитижневу практику — 4 тижні в інтенсивній терапії і ще 4 — в неврології. Катерина дослухалася поради знайомих і пішла в ужгородську нейрохірургію, де її прийняв тодішній керівник закладу лікар-нейрохірург Володимир Смоланка.


«Ще рік я приходила сюди щодня і волонтерила безоплатно, набиралася досвіду, а тоді він мене взяв на роботу як лікаря лікувальної фізичної культури (ЛФК)».


Катерина Зінов’єва пояснює, що у Європі немає лікарів ЛФК — там є лікарі фізичної реабілітаційної медицини (ФРМ) і це різні речі. Щойно в Україні відкрили цю спеціальність — Зінов’єва стала студенткою першого набору лікарів ФРМ, яких почав готувати Національний університет охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика.

У 2014 році війна в Україні стала поштовхом до здобуття нових знань — з’явилася потреба у кваліфікованій реабілітації військових після отриманих бойових травм. На цей запит з’явилося багато безплатних курсів від іноземних фахівців — Катерина Зінов’єва почала набиратися цих знань.


«Будь-які курси за кордоном для мене цінні структурою. Я багато бачила реабілітаційних центрів, вчилася і в Україні, і за кордоном. В ОКЦНН ми надаємо допомогу так, як каже світова практика, світові стандарти. І наші терапевти весь час продовжують розвиватися. Але одна справа, коли ти бачиш роботу іноземних спеціалістів тут, а інше — бачити прямо там. Щоб налагодити якісне надання послуг, важливо бачити, як усе працює, яка структура роботи, на якому етапі що потрібно робити. Зараз у нас є такий досвід, якого не було в Європі, якого не має Америка. Бо на нашій території йде війна».

РЕАБІЛІТАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ В ОКЦНН

В Обласному клінічному центрі нейрохірургії та неврології Захисникам та Захисницям стаціонарно допомагають відновлюватися після черепно-мозкових, спинномозкових, мінно-вибухових травм та травм периферичної нервової системи. Амбулаторно бійці та внутрішні переселенці приходять відновлюватися також після отриманих внаслідок війни переломів кінцівок, інсультів, для лікування контрактур, усунення болів.


«Під час відновлення найважливіше — це мотивація самого пацієнта і його рідних. У деяких пацієнтів психологічний стан дуже важкий — бо вони не бачать перспектив жити далі. Хтось не хоче сідати у візочок, доводиться переконувати, що це потрібно тут і тепер для пересування лікарнею. З нашими пацієнтами також працює психолог. Вони проходять через різні лікарні і бачать різне ставлення персоналу. Ми робимо все, щоб вони відчували, що військових цінують. Команда ставиться до них із повагою і подякою — ми про це не домовлялися, це внутрішнє відчуття кожного».

«Найбільше запам’ятовуються мотивовані пацієнти, які роблять більше, ніж можуть. Вони горять своїм відновленням після важких поранень і вертаються на війну. Один із таких нам навіть подарував боксерську грушу. Під час реабілітації у нас він сказав, що повернеться туди, бо він професійний військовий. І через кілька місяців я побачила його інтерв’ю — він був на бойовій позиції. Я написала, що я в захваті від того, що він настільки відновився. У мене є військові, яких пам’ятаю з 2014 року. Мотивація до життя і подальшого відновлення запам’ятовується. Незалежно від поранення люди працюють над собою, шукають роботу навіть у візочку. Вони рухаються і продовжують жити — це те, що має бути не лише волею конкретної людини, а пріоритетом держави».


Катерині Зінов’євій вдалося заручитися підтримкою волонтерів та благодійних фондів з України та світу. Завдяки цьому ОКЦНН суттєво поповнився реабілітаційним обладнанням. Усе починалося з милиць, ходунків та візочків, які надсилали в перші тижні повномасштабної війни через особисті контакти — їх Катерина перенаправляла у лікарні Дніпра, Вінниці, Запоріжжя, Білої Церкви, Харкова, куди поступало багато травмованих.

«Усе починалося з меншого і дешевшого обладнання. Благодійники допомагали, а я розповідала про них у соцмережах — так на мене почали виходити інші, які бачили, що у нас це обладнання служить людям. Усе якось закрутилося і тепер ми маємо довготривалу співпрацю з благодійниками. Люди шукають, кому допомогти і так знаходять тих, кому потрібна допомога. Коли ти знаєш, що тобі треба, то знайдуться ті, хто допоможе. Головне не соромитися попросити».


Зараз для відновлення здоров’я українців у лікарні слугують велотренажери, доріжки, обладнання для вертикалізації пацієнтів, тренажери для відновлення різних суглобів.


«Навантаження на персонал суттєво зросло, адже крім профільної роботи, в рамках якої ми допомагаємо відновлюватися пацієнтам після нейрохірургічних втручань та при неврологічних патологіях, ми лікуємо військових та цивільних — ВПО, які постраждали від вибухів. На початку у нас було менше специфічного обладнання. Але зараз волонтерські організації та благодійні фонди допомогли збільшити його кількість і якість — тепер наші фізичні та ерготерапевти можуть виконувати більше втручань. Професійне високотехнологічне обладнання, яке надають благодійні фонди та волонтери, грає важливу роль у відновленні бійців».

«У ЛІКАРНІ ТИ — ЛІКАР»

Чи можна залишатися при холодному розумі, коли бачиш молодих ще недавно здорових і міцних людей, які прикуті до ліжка? Питання, скоріш, риторичне. То як абстрагуватися і залишатися професіоналом? Катерина Зінов’єва каже:


«Моя підтримка — це сім’я. Також у теплу пору року я гуляю лісом, щоб відволіктися. Але повністю абстрагуватися нереально. Я намагаюся бути максимально ефективною без висловлення жалю до пацієнта, його дружини, зменшити свою емпатію. Я знаю, що йому боляче, що він психологічно травмований, але якщо я переживатиму з ними, то не досягну ефекту. Це холодний розум.

Але є пацієнти, які вибивають із колії. Коли молодий пацієнт — тезка мого сина, це може збивати. Я асоціюю його зі своїм неповнолітнім сином, бо розумію, що він так само пізніше може бути на війні.


Є травми, де розумієш, що не маєш права дати зайвої надії людині, якщо знаєш, що вона не зможе встати. Коли це молода людина, важко казати, що вона вже не зможе ходити. Я підводжу рідних і пацієнта до такої думки, допомагаю знайти реабілітаційні центри, де можуть допомогти з відновленням. З такими пацієнтами та їхніми близькими працює наш психолог.


Я маю надію, що вчу цьому і команду: в лікарні ти — лікар, не мама, не дружина, не волонтер. Ти маєш максимально допомогти».


Ксенія Шокіна

Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології

280 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page